Чекова книжка банку віри
Передмова

Розділ 1 · 5 хв читання · 6 хв слухання

Передмова

ЧЕКОВА КНИЖКА БАНКУ ВІРИ

Дорогоцінні обітниці, упорядковані

для щоденного вжитку

з короткими коментарями з досвіду

Автор

Ч. Г. Сперджен

ПЕРЕДМОВА

Обітницю від Бога дуже повчально порівняти з чеком, виписаним на пред’явника. Її дано віруючому з тим, щоб наділити його якимсь добром. Вона не для того, щоб він зручно прочитав її, а тоді відклав убік. Ні, з обітницею треба поводитися як із чимось справжнім, як людина поводиться з чеком.

Віруючий має взяти обітницю й поставити на ній свій підпис, особисто прийнявши її як правду. Вірою він має прийняти її як свою. Він засвідчує своєю печаттю, що Бог правдивий, і правдивий саме в цьому слові обітниці. Він іде далі й вірить, що вже має благословення, бо має певну обітницю про нього, і тому ставить своє ім’я, щоб засвідчити, що благословення одержано.

Зробивши це, він мусить з вірою пред’явити обітницю Господеві, як людина подає чек біля віконця в Банку. Він мусить посилатися на неї в молитві, сподіваючись, що її буде виконано. Якщо він прийшов до небесного банку в належний день, то одразу одержить обіцяну суму. Якщо ж термін ще не настав, він мусить терпляче чекати, доки той прийде; але тим часом він може вважати обітницю грішми, бо Банк неодмінно заплатить, коли настане час.

Одні не ставлять на чеку підпису віри, і тому нічого не одержують; інші ж зволікають із тим, щоб його пред’явити, і вони теж нічого не одержують. Це не вина обітниці, а тих, хто не поводиться з нею розсудливо й по-діловому.

Бог не дав жодної застави, якої не викупить, і не подав жодної надії, якої не здійснить. Щоб допомогти моїм братам у це повірити, я й уклав цю невеличку книжку. Сам вигляд обітниць корисний для очей віри: що більше ми вивчаємо слова благодаті, то більше благодаті здобуваємо з цих слів. До втішних місць Писання я додав власні свідчення, плід випробувань і досвіду. Я вірю всім Божим обітницям, але багато з них я особисто випробував і перевірив. Я бачив, що вони правдиві, бо вони здійснилися на мені. Це, сподіваюся, підбадьорить молодих і принесе розраду старшим. Досвід однієї людини може бути надзвичайно корисний для іншої; саме тому Божий чоловік давніх часів написав: «Я шукав Господа, і він озвався до мене»; і ще: «Той бідолашний благав, і Господь почув його».

Я почав ці щоденні читання, коли брів крізь прибій суперечок. Відтоді мене кинуло у «воду, що треба було плисти», і вона, якби не Божа підтримуюча рука, стала б водою, в якій я потонув би. Я зазнав скорботи від багатьох ціпів. Гострий тілесний біль прийшов слідом за пригніченістю духу, а до того долучилися і втрата близьких, і страждання тієї, що дорога мені, як саме життя. Хвилі накочувалися безупинно, одна за одною. Я згадую про це не для того, щоб випросити співчуття, а лише щоб читач побачив: я не моряк, що знає море тільки з берега. Я багато разів перепливав ті океани, які зовсім не Тихі: я знаю, як гойдають вали і як налітає вітер. Ніколи обітниці Єгови не були мені такі дорогі, як цієї години. Деякі з них я досі не розумів; я не дожив до дня, коли настав їхній термін, бо сам не був досить зрілий, щоб збагнути їхній зміст.

Наскільки дивовижніша для мене Біблія тепер, ніж кілька місяців тому! Слухаючись Господа й несучи Його ганьбу поза табором, я не одержав нових обітниць; але для мене наслідок майже такий самий, наче я їх одержав, бо старі відкрилися мені з багатшими скарбами. Особливо солодко звучало в моїх вухах Господнє слово до Його слуги Єремії. Йому випало говорити тим, хто не хотів слухати, а слухаючи, не хотів вірити. Його смуток був той, що походить від обманутої любові й непохитної вірності; він хотів би відвернути свій народ від його блудів, але сам не зійшов би з Господньої дороги. Для нього були слова глибокої підтримуючої сили, що не давали його духові знесилитися там, де природа без допомоги неминуче занепала б. Ці та подібні золоті речення благодаті я полюбив більше, ніж потрібну мені їжу, і ними збагатив ці сторінки.

О, якби я міг потішити хоч декого зі слуг мого Учителя! Я писав від власного серця, щоб утішити їхні серця. Я сказав би їм у їхніх випробуваннях — Брати мої, Бог добрий. Він не покине вас: Він переведе вас через усе. Є обітниця, приготована для вашої теперішньої скрути; і якщо ви повірите в неї й будете посилатися на неї перед престолом милосердя через Ісуса Христа, то побачите, як Господня рука простягнеться вам на допомогу. Усе інше підведе, але Його слово — ніколи. Він був такий вірний мені в незліченних випадках, що я мушу заохотити вас довіряти Йому. Я був би невдячний Богові й неласкавий до вас, якби цього не зробив.

Нехай Святий Дух, Утішитель, вдихне в Господній народ свіжу віру! Я знаю, що без Його Божої сили все, що я можу сказати, буде марне; але під Його животворчою дією навіть найскромніше свідчення зміцнить хиткі коліна й підкріпить слабкі руки. Бог прославляється, коли Його слуги довіряють Йому беззастережно. Ми ніколи не будемо занадто дітьми перед нашим Небесним Отцем. Наші малі не питають ні про нашу волю, ні про нашу спроможність; одержавши від батька обіцянку, вони радіють, чекаючи її виконання, і ніколи не сумніваються, що вона певна, як сонце. Нехай багато читачів, яких я, можливо, ніколи не побачу, відкриють для себе обов’язок і радість такої дитячої довіри до Бога, читаючи той невеличкий уривок, який я приготував на кожен день року.

Упродовж довгих років кілька тисяч Божих людей читали мої книжки «РАНОК ЗА РАНКОМ» та «ВЕЧІР ЗА ВЕЧОРОМ», і багато з них були такі ласкаві, що писали мені й визнавали, яку користь мали від цього читання. Сподіваюся, що ця невеличка книжка не заважатиме тим томам. Ті щоденні читання зібрано з ширшого кола тем, і вони тим корисніші, що торкаються вчення, досвіду, практики та всього іншого. Ця ж книжка — лише ласощі обітниць, і вона не повинна заступати ситнішої їжі; навпаки, я сподіваюся, що вона збудить бажання до неї.

Нехай наш Господь Ісус прийме це моє служіння для Його овець і ягнят від

Його недостойного слуги,

Ч. Г. Сперджен

Ви завершили: Передмова

Далі