Розділ 9 · 6 хв читання · 7 хв слухання
Про те, як люди здіймають питання
Нині проста, дитяча віра трапляється дуже рідко; звичайна річ — нічому не вірити й усе ставити під сумнів. Сумнівів — як ожини на кущах, і всі руки та уста в їхніх плямах. Мені здається дуже дивним, що люди вишукують труднощі щодо власного спасіння. Якби мене засудили на смерть, а я почув хоч натяк на помилування, я певен, що не напружував би свого розуму, щоб знайти причини, чому мене не слід прощати. Це я міг би залишити своїм ворогам, а сам виглядав би зовсім в іншому напрямку. Якби я тонув, то радше вхопився б за соломинку, ніж відштовхнув від себе рятувальний круг. Міркувати проти власного життя — це свого роду замасковане самогубство, якого міг би припуститися хіба що п’яний. Сперечатися проти своєї єдиної надії — це все одно що нерозумна людина, яка сидить на гілці й рубає її, щоб упасти разом із нею. Хто, крім божевільного, таке зробить? А проте багато хто, здається, став неабияким оборонцем власної загибелі. Такі люди перешукують усю Біблію, вишукуючи грізні тексти; а коли покінчать із цим, звертаються до розуму, до філософії, до скептицизму — аби тільки зачинити двері перед власним носом. Справді, жалюгідне це заняття для розсудливої людини.
Багато хто нині, не маючи змоги зовсім відмахнутися від релігійних думок, примудряється відвести незручний тиск сумління, прискіпуючись до великих істин одкровення. У Божій Книзі неминуче є великі таємниці; бо як може нескінченний Бог говорити так, щоб усі Його думки міг охопити обмежений чоловік? Але це верх безглуздя — заглиблюватися в обговорення цих глибоких речей, а прості, рятівні для душі істини відкладати набік. Це нагадує двох філософів, які сперечалися про їжу й пішли від столу голодними, тоді як простий селянин у кутку не ставив жодних питань, а дуже старанно орудував ножем і виделкою, і «пійшов дорогою своєю, радуючись». Тисячі людей нині щасливі в Господі, бо прийняли Євангеліє, як малі діти; а інші, які завжди бачать труднощі або вигадують їх, так само далекі, як і раніше, від будь-якої втішної надії на спасіння. Я знаю багато цілком порядних людей, які, здається, постановили ніколи не приходити до Христа, доки не зрозуміють, як учення про обрання узгоджується з вільними запрошеннями Євангелія. З таким самим успіхом я міг би постановити не їсти ані крихти хліба, доки мені не пояснять, як це Бог підтримує моє життя, а проте я мушу їсти, щоб жити. Річ у тім, що більшість із нас уже знає цілком досить, і справжня наша потреба — не світло в голові, а істина в серці; не допомога в подоланні труднощів, а благодать, яка змусила б нас зненавидіти гріх і шукати примирення.
Тут дозвольте мені додати пересторогу проти того, щоб маніпулювати Божим Словом. Жодна звичка не може бути згубнішою для душі. Сідати й виправляти свого Творця — це холодне, зневажливе зухвальство, і воно робить серце твердішим за камінь, «мов спід у жорнах». Ми пам’ятаємо одного чоловіка, який брався до своєї Біблії з перочинним ножиком, — і невдовзі він відкинув усі свої колишні переконання. Дух благоговіння здоровий, а зухвальство, що критикує натхненне Слово, нищить усяке належне почуття до Бога.
Якщо людина, яка ставилася до Писання з гордим, критиканським духом, колись таки відчує потребу в Спасителі, то вона дуже легко може виявити, що на її дорозі стоїть сумління й не дає їй утіхи, нагадуючи, як погано вона поводилася зі священним Словом. Важко їй черпати розраду з тих місць Біблії, до яких вона ставилася зверхньо або навіть цілком відкидала як негідні уваги. У її скруті священні тексти ніби сміються з її біди. Коли настає час потреби, криниці, які вона позакидала камінням, не дають води для її спраги. Стережіться, зневажаючи якесь Писання, щоб не відкинути єдиного друга, який може допомогти вам у годину смертної муки.
Один німецький герцог мав звичай щоранку кликати свого слугу, щоб той читав йому розділ із Біблії. Коли щось не узгоджувалося з його судженням, він суворо вигукував: «Гансе, викресли це». Нарешті одного разу Ганс довго не починав читати. Він порпався в Книзі, аж поки господар не гукнув: «Гансе, чому ти не читаєш?» Тоді Ганс відповів: «Пане, тут майже нічого не лишилося. Усе викреслено!» Одного дня заперечення господаря йшли в один бік, іншого дня — в інший, і так викреслювалися щораз інші місця, аж поки не лишилося нічого, що могло б його повчити чи втішити. Не нищімо ж прискіпливою критикою власних благ. Нам ще можуть знадобитися ті обітниці, які здаються непотрібними; і ті частини Святого Письма, на які скептики нападали найзавзятіше, ще можуть виявитися конче потрібними для самого нашого життя. Тож бережімо безцінний скарб Біблії і постановімо ніколи не віддавати жодного її рядка.
Що нам до мудрованих питань, коли наші душі в небезпеці? Шлях утечі від гріха досить простий. Хто ходити ме тим шляхом, той не зблукаєсь, хоча б і як був недоумний. Бог не насміхався з нас, даючи спасіння, якого ми не можемо збагнути. «Віруй і живи» — це заповідь, яку може зрозуміти й виконати навіть немовля.
Годі сумніву — повір; Не питай, а просто прийми. Хитрі сумніви й мудрування Хай з Ісусом будуть прибиті до древа.Замість того щоб прискіпуватися до Писання, людина, яку веде Дух Божий, одразу ж ухопиться за Господа Ісуса. Бачачи, що тисячі порядних, розсудливих людей — і до того ж людей найкращої вдачі — довіряють усе, що мають, Ісусові, вона зробить те саме й покладе край дальшим зволіканням. Тоді вона розпочне життя, яке варто жити, і зможе покінчити з дальшим страхом. Вона може відразу ж піднестися до того вищого й кращого способу життя, що виростає з любові до Ісуса, Спасителя. Чому б і читачеві не зробити так одразу? О, коли б він це зробив!
Один різник із Ньюарка, що в Нью-Джерсі, отримав листа зі своєї давньої батьківщини в Німеччині, у якому його повідомляли, що внаслідок смерті одного родича він успадкував чималу суму грошей. Тієї хвилини він саме розбирав свинячу тушу. Прочитавши листа, він хутко зірвав із себе брудний фартух і, не зупиняючись, щоб подивитися, як свинину переробляють на ковбаси, вийшов із крамниці, щоб лагодитися в дорогу додому, до Німеччини. Чи ви його осуджуєте? Чи, може, хотіли б, щоб він лишився в Ньюарку зі своєю колодою й тесаком?
Подивіться тут, як діє віра. Різник повірив тому, що йому сказали, і відразу ж учинив відповідно до цього. Розсудливий хлопець, що й казати!
Бог послав людині Свої вісті, сповіщаючи їй добру новину про спасіння. Коли людина вірить, що ця добра новина правдива, вона приймає сповіщене їй благословення і поспішає за нього вхопитися. Якщо вона справді вірить, то відразу прийме Христа з усім, що Він має дарувати, відвернеться від своїх теперішніх лихих доріг і вирушить до Небесного Міста, де повнотою того благословення можна буде втішатися. Не можна стати святим занадто скоро або занадто рано покинути дороги гріха. Якби людина справді побачила, що таке гріх, вона втікала б від нього, як від смертоносного змія, і раділа б, що Христос Ісус її від нього визволив.