Біля Тісної Брами
Страх повірити

Розділ 5 · 7 хв читання · 9 хв слухання

Страх повірити

Це дивний плід нашої хворобливої природи — страх повірити. А проте я зустрічав його часто, так часто, що хотів би ніколи більше його не бачити. Він видає себе за покору і намагається вдавати саму душу скромності, а проте це ганебно горда річ: насправді це зухвалість, що лицемірить. Якби люди боялися не вірити, у такому страху був би здоровий глузд; але боятися довіритися своєму Богові — це в кращому разі безглуздя, а насправді — підступний спосіб відмовити Господові в честі, належній Його вірності та правді.

Яка ж марна та старанність, що заклопотано шукає причин, чому віра саме в нашому випадку не мала б спасти! Ми маємо на те Боже слово, що кожен, хто вірує в Ісуса, не загине, — а ми шукаємо доводів, чому ми загинули б, навіть якби повірили. Якби хтось подарував мені маєток, я, звісно, не став би піднімати сумнівів щодо права власності. Яка користь вигадувати причини, чому я не повинен володіти власним домом чи будь-яким іншим майном, яким я втішаюся? Якщо Господь задоволений тим, щоб спасти мене заслугами Свого дорогого Сина, то, безперечно, і я можу бути задоволений тим, щоб бути так спасеним. Якщо я вірю Богові на слово, то відповідальність за виконання Його обітниці лежить не на мені, а на Богові, Який цю обітницю дав.

Але ви боїтеся, що, може, ви не з тих, для кого призначена обітниця. Не лякайтеся цієї пустої підозри. Жодна душа ніколи не прийшла до Ісуса неправильно. Ніхто взагалі не може прийти, якщо Отець не притягне його; а Ісус сказав: «хто приходить до мене, не вижену геть». Жодна душа ніколи не хапається за Христа грабіжницьким способом; хто має Його, той має Його з божественного права; бо Господь віддає Себе за нас і нам так вільно, що кожна душа, яка приймає Його, має дане благодаттю право так чинити. Якщо ви вхопитеся за Ісуса, за край Його одежі, без дозволу і ззаду, то все одно сила потече з Нього до вас так само певно, як коли б Він покликав вас на ім’я і звелів вам довіритися Йому. Відкиньте всякий страх, коли довіряєтеся Спасителеві. Беріть Його — і будьте певні, що ви бажані. Хто вірує в Ісуса, той — один із Божих вибраних.

Ви кажете, що було б жахливо, якби ви довірилися Ісусові і все-таки загинули? Так, це було б жахливо. Але оскільки ви неминуче загинете, якщо не довіритеся, то ризик, навіть у найгіршому разі, не такий уже й великий.

«Як я піду — лиш згинуть можу; Та спробувать рішивсь; Бо як не прийду, знаю я: Навіки я помру.»

Припустімо, ви стоятимете в Багні Зневіри повік, — яка з того користь? Певно ж, краще померти, з усіх сил пробиваючись Царським шляхом до Небесного Міста, ніж тонути все глибше й глибше в баговинні й бруді темних, недовірливих думок! Вам нічого втрачати, бо ви вже втратили все; тож киньтеся вперед і зважтеся повірити в Божу милість до вас — так, саме до вас.

Але хтось стогне: «А що, як я прийду до Христа, а Він мене відкине?» Моя відповідь: «Спробуйте Його». Киньтеся на Господа Ісуса — і побачите, чи Він вас відкине. Ви будете першим, перед ким Він зачинив двері надії. Друже, не переходьте мосту, поки до нього не дійшли! Коли Ісус вас вижене, тоді й буде час розпачати; але цей час ніколи не настане. «сей грішників приймає»: Він ще навіть не почав їх виганяти.

Хіба ви ніколи не чули про чоловіка, який однієї ночі збився з дороги і вийшов, як йому здалося, на край урвища, а в своїй уяві — зірвався зі скелі? Він ухопився за старе дерево і так і повис, з усієї сили тримаючись за свою ненадійну опору. Він був переконаний, що, коли відпустить руки, розіб’ється на шматки об якісь страшні скелі, що чекали на нього внизу. Так він і висів, з потом на чолі й мукою в кожному члені. Його охопила відчайдушна гарячка й млість, і нарешті руки вже не могли втримати його тіла. Він розтиснув пальці! Він зірвався зі своєї опори! Він упав — десь на стопу чи трохи більше — і опинився на м’якому, порослому мохом схилі, де й пролежав до ранку, зовсім неушкоджений і цілком у безпеці. Так і багато хто, у темряві свого незнання, думає, що на них чекає певна загибель, якщо вони визнають свій гріх, відмовляться від усякої надії на себе й віддадуть себе в Божі руки. Вони бояться відпустити надію, за яку в незнанні чіпляються. Це пустий страх. Відпустіть усе, крім Христа, — і падайте. Падайте, облишивши всяке покладання на свої діла, чи молитви, чи почуття. Падайте одразу! Падайте зараз! М’яким і безпечним буде той схил, що вас прийме. Ісус Христос — у Своїй любові, у силі Своєї дорогоцінної крові, у Своїй досконалій праведності — дасть вам негайний спочинок і мир. Перестаньте покладатися на себе. Упадіть в обійми Ісуса. Ось головне у вірі — відпустити всяку іншу опору й просто впасти на Христа. Немає підстав для страху: лише незнання породжує ваш жах перед тим, що стане вашою вічною безпекою. Смерть тілесної надії — це життя віри, а життя віри — це життя вічне. Нехай умре ваше «я», щоб Христос жив у вас.

Але біда в тому, що до цього єдиного вчинку віри в Ісуса ми не можемо привести людей. Вони вдадуться до будь-якого засобу, аби тільки не зректися себе. Вони ухиляються від віри й бояться її, наче якоїсь потвори. О нерозумні тремтливці, хто вас очарував? Ви боїтеся того, що стало б смертю для всього вашого страху й початком вашої радості. Чому ж ви хочете загинути, вперто віддаючи перевагу іншим шляхам перед Божим власним, Ним призначеним планом спасіння?

На жаль, є багато, дуже багато душ, які кажуть: «Нам велено довіритися Ісусові, але замість цього ми будемо регулярно користуватися засобами благодаті». Неодмінно відвідуйте прилюдне богослужіння, але не як заміну віри, інакше воно стане марною опорою. Заповідь звучить так: «Віруй і живи»; виконуйте її, що б ви ще не робили. «Ну, я візьмуся читати добрі книжки; може, так я дістану якусь користь». Неодмінно читайте добрі книжки, але це не Євангеліє: Євангеліє ж каже: «Віруй в Господа Ісуса Христа, то спасеш ся ти». Припустімо, лікар має пацієнта під своєю опікою і каже йому: «Вам треба вранці приймати ванну; це дуже допоможе при вашій хворобі». Але чоловік уранці замість ванни випиває чашку чаю й каже: «Це, мабуть, допоможе не гірше». Що скаже йому лікар, коли спитає: «Ви дотримувалися мого припису?» «Ні, не дотримувався». «Тоді ви, звісно, і не чекаєте, що з моїх відвідин буде якась користь, коли не зважаєте на мої вказівки». Так і ми, по суті, кажемо Ісусові Христу, коли нашу душу пильно досліджено: «Господи, Ти звелів мені довіритися Тобі, але я волів би зробити щось інше! Господи, я хочу пережити страшні переконання в гріху; я хочу, щоб мене трясло над пащею пекла; я хочу бути наляканим і пригніченим!» Так, ви хочете чого завгодно, тільки не того, що приписує вам Христос, — а саме щоб ви просто довірилися Йому. Відчуваєте ви щось чи ні — киньтеся на Нього, щоб Він спас вас, і тільки Він. «Але ж ви не хочете сказати, що виступаєте проти молитви, читання добрих книжок і таке інше?» Ані єдиного слова не кажу я проти цих речей, так само як, будь я тим лікарем, про якого згадав, я не виступав би проти того, щоб чоловік випив чашку чаю. Нехай п’є свій чай; але не замість того, щоб прийняти приписану йому ванну. Так само нехай людина молиться: що більше, то краще. Нехай людина досліджує Писання; але пам’ятайте: якщо ці речі ставлять на місце простої віри в Христа, душа загине. Стережіться, щоб наш Господь не сказав про когось із вас: «Прослїдїть писання; бо ви думаєте в них життє вічнє мати; … Та не хочете прийти до мене, щоб життє мати».

Прийдіть до Ісуса вірою, бо без Нього ви загинете навіки. Чи помічали ви колись, як ялиця вчіплюється серед скель, що, здається, не дають їй жодного ґрунту? Вона пускає корінець у кожну щілинку, що відкривається; вона хапається навіть за голу скелю, наче величезним пташиним пазурем; вона тримається міцно й прив’язує себе до землі сотнею якорів. Наш малюнок дуже точний. Ми часто бачили дерева, отак міцно вкорінені на окремих брилах голої скелі. Тож, дороге серце, нехай це буде образом вас самих. Ухопіться за Скелю Віків. Корінцем малої віри тримайтеся Його. Нехай цей крихітний вусик росте; а тим часом пустіть інший, щоб знову вхопитися за ту саму Скелю. Ухопіться за Ісуса — і тримайтеся Ісуса. Зростайте в Нього. Обвийте коріння вашої природи, волокна вашого серця довкола Нього. Він так само вільно доступний вам, як скелі — ялиці: тож будьте так само міцно прикуті до Нього, як сосна — до схилу гори.


Ви завершили: Страх повірити

Назад Далі