Біля Тісної Брами
Віра в Особу Господа Ісуса

Розділ 3 · 9 хв читання · 12 хв слухання

Віра в Особу Господа Ісуса

Серед людей є жалюгідна схильність залишати поза Євангелієм Самого Христа. З таким самим успіхом можна було б залишити борошно поза хлібом. Люди слухають пояснення шляху спасіння й погоджуються з ним як із біблійним і в усьому відповідним до їхнього стану; але вони забувають, що план нічого не дає, поки його не виконано, і що в справі спасіння конче потрібна їхня власна, особиста віра в Господа Ісуса. Дорога до Йорка не доправить мене туди — я мушу сам пройти нею. Усе здорове вчення, в яке будь-коли вірили, ніколи не спасе людини, якщо вона сама особисто не довіриться Господу Ісусу.

Містер Макдональд запитав мешканців острова Сент-Кілда, як людина має спастися. Один старий відповів: «Ми спасемося, якщо покаємося, залишимо наші гріхи й навернемося до Бога». «Так, — сказала жінка середніх літ, — і ще щирим серцем». «Атож, — підхопив третій, — і з молитвою»; а четвертий додав: «Це має бути молитва серця». «І ще ми мусимо ревно виконувати заповіді», — сказав п’ятий. Отак, коли кожен доклав свою лепту й усі відчули, що склали цілком пристойне віровизнання, вони почали дивитися на проповідника й прислухатися, чекаючи від нього схвалення; але вони збудили в ньому найглибший жаль: йому довелося почати від самого початку й проповідувати їм Христа. Тілесний розум завжди прокладає собі такий шлях, на якому власне «я» могло б працювати й ставати великим; але Господній шлях — цілком протилежний. Господь Ісус висловлює це дуже стисло в Марка 16:16: «Хто вірувати ме та охрестить ся, спасеть ся». Віра й хрещення — це не заслуги, якими можна хвалитися; вони такі прості, що хвальба виключена, а пальма першості належить вільній благодаті. Цей шлях спасіння вибрано для того, щоб було видно: воно — з самої лише благодаті. Можливо, читач іще не спасенний: яка ж тому причина? Чи ви вважаєте шлях спасіння, викладений у наведеному нами тексті, сумнівним? Чи боїтеся, що не спасетеся, якщо підете ним? Як таке може бути, коли Бог заручився Своїм власним словом, що він певний? Як може підвести те, що приписує Бог і щодо чого Він дає обітницю? Чи вам здається, що це надто легко? То чому ж ви не дбаєте про це? Саме ця легкість позбавляє виправдання тих, хто нехтує ним. Якщо ви були б готові зробити щось велике, то не будьте такими нерозумними, щоб знехтувати малим. Вірити — означає довіряти Христу Ісусу, спиратися на Нього; іншими словами — відмовитися від надії на себе й покластися на Господа Ісуса. Хреститися — означає скоритися обряду, який наш Господь виконав над Йорданом, якому скорилися навернені в день П’ятидесятниці, якому підкорився в’язничний сторож тієї самої ночі, коли навернувся. Це зовнішнє визнання, яке завжди має супроводжувати внутрішню віру. Зовнішній знак не спасає; але він являє нам нашу смерть, поховання й воскресіння з Ісусом, і, як і Господня вечеря, ним не слід нехтувати.

Головне — увірувати в Ісуса й визнати свою віру. Чи вірите ви в Ісуса? Тоді, дорогий друже, відкиньте свої страхи: ви будете спасенні. Ви все ще невіруючий? Тоді пам’ятайте: є лише одні двері, і якщо ви не ввійдете ними, то загинете у своїх гріхах. Двері є; але яка вам із них користь, якщо ви не ввійдете ними? Вам неодмінно треба послухатися Євангельського наказу. Ніщо не може вас спасти, якщо ви не почуєте голосу Ісуса й не виконаєте Його волі насправді й по правді. Роздуми й наміри тут не допоможуть; ви мусите взятися до справжнього діла, бо лише тоді, коли ви справді увіруєте, ви по-справжньому житимете для Бога.

Я чув про одного друга, який щиро бажав стати знаряддям навернення одного юнака, і хтось сказав йому: «Можете піти до нього й поговорити з ним, але далі ви його не просунете, бо він надзвичайно добре обізнаний із планом спасіння». Так воно й було; і тому, коли наш друг почав розмову з юнаком, той відповів йому: «Я вам дуже вдячний, але не знаю, чи можете ви розповісти мені щось нове, бо я давно знаю план спасіння через замісну жертву Христа і захоплююся ним». На жаль! Він спочивав на плані, але не увірував в Особу. План спасіння — найблагословенніший, але він нічого нам не дасть, якщо ми особисто не увіруємо в Самого Господа Ісуса Христа. Яка втіха з плану будинку, якщо ви не ввійдете в сам будинок? Чоловік на нашій гравюрі, що сидить надворі під дощем, не має великої втіхи з планів, розкладених перед ним. Яка користь із викрійки одягу, якщо у вас немає й лахміття, щоб прикритися? Чи ви ніколи не чули про арабського вождя в Каїрі, який тяжко занедужав і пішов до місіонера, а місіонер сказав, що може дати йому рецепт? Він так і зробив; а через тиждень побачив, що арабові анітрохи не краще. «Ви прийняли мій рецепт?» — запитав він. «Так, я з’їв увесь папірець до крихти». Той уявляв, що вилікується, проковтнувши лікареве письмо, яке я назвав би планом ліків. Йому слід було замовити ліки за рецептом, і тоді вони, можливо, допомогли б йому, якби він випив мікстуру; але ковтати сам рецепт — від цього йому не могло бути жодної користі. Так само і зі спасінням: спасає не план спасіння, а виконання цього плану Господом Ісусом у Його смерті за нас і наше прийняття цього. За юдейським законом той, хто приносив жертву, приводив бичка й клав на нього руки: це не був сон, чи теорія, чи план. У жертовній тварині він знаходив щось відчутне, що міг узяти в руки й помацати: так і ми спираємося на справжнє й істинне діло Ісуса — найвідчутнішу річ під небом. Ми приходимо до Господа Ісуса вірою й кажемо: «Бог приготував тут спокуту, і я приймаю її. Я вірю в те, що звершилося на хресті; я певен, що Христос усунув гріх, і я спочиваю на Ньому». Якщо ви хочете спастися, вам треба піти далі, ніж прийняття планів і вчень, — аж до спочинку на божественній Особі та звершеному ділі Господа Ісуса Христа. Дорогий читачу, чи приймете ви Христа тепер?

Ісус запрошує всіх, хто трудиться й обтяжений, прийти до Нього, і Він дасть їм спочинок. Він не обіцяє цього тим, хто лише мріє про Нього. Вони мусять прийти; і мусять прийти ДО НЬОГО, а не просто до Церкви, до хрещення, чи до правовірного вчення, чи до чогось меншого, ніж Його божественна Особа. Коли в пустелі підняли мідного змія, люди мали дивитися не на Мойсея, не на скинію, не на хмарний стовп, а на самого мідного змія. Дивитися було не досить, якщо вони не дивилися на правильний предмет; а правильного предмета було не досить, якщо вони на нього не дивилися. Їм не досить було знати про мідного змія — кожен мусив сам подивитися на нього. Коли людина хвора, вона може добре знатися на ліках і все ж померти, якщо не прийме цілющих ліків насправді. Ми мусимо прийняти Ісуса, бо «Которі ж прийняли Його, дав їм власть дїтьми Божими стати ся». Наголосіть на двох словах: Ми мусимо прийняти ЙОГО, і ми мусимо ПРИЙНЯТИ Його. Ми мусимо широко відчинити двері й прийняти Христа Ісуса досередини, бо «Христос в вас» — це «надїя слави». Христос мусить бути для нас не міфом, не сном, не примарою, а справжньою Людиною й істинним Богом; а наше прийняття Його мусить бути не вимушеним і удаваним, а щирою й радісною згодою душі на те, щоб Він був усім в усьому нашого спасіння. Чи не прийдемо ж ми до Нього негайно і не зробимо Його своєю єдиною надією?

Голуба переслідує яструб, і він ніде не знаходить безпеки від свого невтомного ворога. Голуб дізнався, що для нього є притулок у розколині скелі, і він радісно мчить туди на крилах. Цілком сховавшись у своєму притулку, він уже не боїться жодного хижого птаха. Але якби він не сховався в скелі, ворог схопив би його. Скеля нічим не допомогла б голубові, якби голуб не ввійшов у її розколину. Усе тіло мусить бути сховане в скелі. Нехай би там знайшли собі фортецю десять тисяч інших птахів — однак це не спасло б того одного голуба, якого тепер переслідує яструб! Він мусить сховати в притулку всього себе, зарити себе в своєму сховищі, інакше його життя дістанеться губителеві.

Який же це образ віри! Віра — це увійти в Ісуса, сховатися в Його ранах.

«Скеле вічна, за мене розколота, Дай мені сховатися в Тобі».

Голуба не видно: видно тільки скелю. Так і винна душа вірою кидається в пробитий бік Ісуса й ховається в Ньому, де її не бачить караюча справедливість. Але мусить бути таке особисте звернення до Ісуса по притулок; і саме це так багато людей відкладають із дня на день, аж поки постає страх, що вони «помруть у своїх гріхах». Яке страшне слово! Так сказав наш Господь невіруючим юдеям, і те саме Він каже нам у цю годину: «коли бо не увіруєте, що се я, повмираєте в гріхах ваших». Серце тремтить від думки, що навіть хтось один із тих, хто читатиме ці рядки, ще може опинитися серед нещасного гурту тих, хто отак загине. Нехай Господь із Своєї великої благодаті відверне це!

Днями я бачив чудову картину, якою скористаюся, щоб унаочнити шлях спасіння вірою в Ісуса. Один злочинець скоїв злочин, за який мав померти; але це було давніми часами, коли церкви вважали святилищами, де злочинці могли сховатися й так уникнути смерті. Погляньте на злочинця! Він біжить до церкви, а сторожа женеться за ним з оголеними мечами, спрагла його крові! Вони переслідують його аж до церковних дверей. Він вибігає на сходи, і саме тоді, коли вони ось-ось наздоженуть його й порубають на шматки на порозі церкви, виходить єпископ і, піднявши хрест, вигукує: «Назад, назад! Не оскверняйте кров’ю порогу Божого дому! Відступіть!» Люті вояки враз шанобливо зупиняються перед цим знаком і відходять, а бідний утікач ховається за єпископськими ризами. Так само й з Христом. Винний грішник прямо втікає до Ісуса; і хоч Правосуддя женеться за ним, Христос підносить Свої поранені руки й гукає до Правосуддя: «Відступи! Я захищаю цього грішника; в заулку намета Мого Я ховаю його; Я не дам йому загинути, бо він покладає надію на Мене». Грішнику, тікай до Христа! Але ви відповідаєте: «Я надто мерзенний». Що мерзенніші ви, то більшу честь віддасте Йому, вірячи, що Він може захистити навіть вас. «Але я такий великий грішник». Тоді тим більша честь буде віддана Йому, якщо ви матимете віру довіритися Йому, хоч ви й великий грішник. Якщо у вас невелика недуга і ви кажете своєму лікареві: «Пане, я цілком певен у вашому вмінні зцілювати», — у вашій заяві немає великого компліменту. Будь-хто вилікує біль у пальці чи дрібну недугу. Але якщо ви тяжко хворі на безліч недуг, які жорстоко вас мучать, і кажете: «Пане, я не шукаю кращого лікаря; я не проситиму нічиєї поради, крім вашої; я з радістю довіряюся вам», — яку честь ви віддали йому, якщо можете довірити своє життя в його руки, коли воно в крайній і безпосередній небезпеці! Зробіть так само з Христом: віддайте свою душу під Його опіку; зробіть це свідомо й без сумніву. Наважтеся залишити всі інші надії: зважтеся поставити все на Ісуса; я кажу «зважтеся», хоч насправді в цьому немає жодного ризику, бо Він цілком спроможний спасти. Просто киньтеся на Ісуса; нехай у вашій душі щодо Ісуса не буде нічого, крім віри; вірте Йому, покладайтеся на Нього, і вам ніколи не доведеться соромитися своєї довіри. «віруючий в Него не осоромить ся» (1 Петра 2:6).


Ви завершили: Віра в Особу Господа Ісуса

Назад Далі