Розділ 2 · 7 хв читання · 9 хв слухання
Тільки Ісус
Ми не можемо надто часто чи надто ясно казати душі, яка шукає, що її єдина надія на спасіння — у Господі Ісусі Христі. Ця надія — цілком у Ньому, тільки в Ньому, лише в Ньому одному. Щоб спасти і від провини, і від влади гріха, Ісус цілком достатній. Його ім’я — Ісус, бо «він спасе людей своїх од гріхів їх». «Син чоловічий має власть на землї прощати гріхи». Його піднесено на висоту, «щоб дати покаяннє Ізраїлеві і оставленнє гріхів». Богові здавна було до вподоби задумати такий шлях спасіння, який весь цілком міститься в Його єдинородному Сині. Господь Ісус, щоб здійснити це спасіння, став людиною, і, зовнішнім видом ставши як людина, був слухняним аж до смерті, і то смерті хресної. Якби можливий був інший шлях визволення, чаша гіркоти минула б Його. Само собою зрозуміло, що Улюблений неба не помер би, щоб спасти нас, якби нас можна було визволити меншою ціною. Безмежна благодать приготувала велику жертву; безмежна любов віддала себе на смерть заради нас. Як можемо ми мріяти, що може бути інший шлях, ніж той, що його Бог приготував такою ціною і так просто й так наполегливо виклав у Святому Письмі? Справді ж істинно, що «нема нї в кому другому спасення, бо й нема иншого імя під небом, даного людям, щоб ним спасатись нам».
Припускати, що Господь Ісус лише наполовину спас людей і що для завершення Його діла потрібне якесь наше власне діло чи почуття, — це нечестя. Що ж є в нас такого, що можна було б додати до Його крові й праведності? «вся праведність наша — як поваляна одежа». Невже ж цими лахами можна залатати дорогоцінну тканину Його божественної праведності? Ганчір’я — і тонкий білий льон! Наш шлак — і Його щире золото! Навіть мріяти про таке — це образа для Спасителя. Ми й так досить нагрішили, щоб іще додавати це до всіх інших наших провин.
Навіть якби ми мали якусь праведність, якою могли б хвалитися; якби наше фігове листя було ширше, ніж звичайно, і не в’яло так безнадійно, — і тоді було б мудро відкинути його й прийняти ту праведність, яка має бути незрівнянно миліша Богові, ніж будь-що наше власне. Господь мусить бачити в Своєму Сині більше прийнятного, ніж у найкращих із нас. У найкращих із нас! Ці слова звучать як насмішка, хоч їх і не було так задумано. Що ж бо є найкращого в будь-кому з нас? «нема, хто робив би добро, нема аж до одного». Я, що пишу ці рядки, найщиріше визнаю, що не маю жодної нитки власної доброти. Я не міг би скласти навіть лахміття чи бодай клаптя лахміття. Я цілковито убогий. Але якби я мав найгарніше вбрання добрих діл, яке тільки може уявити собі гордість, я розірвав би його, щоб зодягнутися лише в шати спасіння, які дарма дає Господь Ісус із небесної скарбниці Своїх власних заслуг.
Найбільше прославляє нашого Господа Ісуса Христа те, що ми сподіваємося всякого добра тільки від Нього одного. Це означає поводитися з Ним так, як Він на те заслуговує; бо оскільки Він — Бог і нема іншого, крім Нього, ми зобов’язані звернути погляд до Нього і бути спасенними.
Це означає поводитися з Ним так, як Він любить, щоб із Ним поводилися, бо Він закликає всіх струджених і обтяжених прийти до Нього, і Він дасть їм спочинок. Уявляти, що Він не може спасти досконало, — означає ставити межі Святому Ізраїлевому й кидати тінь на Його силу; або ж обмовляти любляче серце Друга грішників і піддавати сумніву Його любов. І в тому, і в іншому разі ми вчинили б жорстокий і свавільний гріх проти найчутливіших місць Його честі, а це — Його спроможність і готовність спасти всіх, хто приходить через Нього до Бога.
Дитина, якій загрожує вогонь, просто тримається за пожежника й довіряється тільки йому. Вона не питає, чи досить сильні в нього руки, щоб її винести, чи досить палке в нього серце, щоб її врятувати; вона просто тримається. Жар страшний, дим сліпить, а вона тримається; і її визволитель швидко виносить її в безпечне місце. З такою ж дитячою довірою тримайтеся Ісуса, Який може винести вас — і винесе — з небезпеки, з полум’я гріха.
Сама природа Господа Ісуса має вселяти в нас найповнішу довіру. Як Бог, Він всемогутній, щоб спасати; як людина, Він сповнений усякої повноти, щоб благословляти; як Бог і людина в одній величній Особі, Він зустрічає людину в її створіннєвості, а Бога — в Його святості. Драбина досить довга, щоб сягнути від Якова, простертого на землі, до Єгови, що царює на небі. Приставляти іншу драбину означало б припускати, що Він не зміг перекрити цю відстань; а це було б тяжкою зневагою для Нього. Якщо навіть додавати щось до Його слів означає накликати на себе прокляття, то що ж тоді означає вдавати, ніби можна щось додати до Нього Самого? Пам’ятайте, що Він Сам — Дорога; і припускати, що ми мусимо якось доповнити Божу дорогу, — це така зарозумілість, ніби ми думаємо щось додати до Нього Самого. Геть таку думку! Гидуйте нею, як гидували б богохульством; бо по суті це найгірше богохульство проти Господа любові.
Прийти до Ісуса з ціною в руці було б нестерпною гордістю, навіть якби ми мали якусь ціну, яку могли б принести. Чого Йому від нас треба? І що ми могли б принести, якби Йому й було чогось треба? Хіба Він продаватиме безцінні благословення Свого відкуплення? Те, що Він здобув кров’ю Свого серця, — невже Він міняв би це з нами на наші сльози, і обітниці, чи на обрядові приписи, і почуття, і діла? Він не дійшов до того, щоб торгувати Собою: Він дає дарма, як личить Його царській любові; а хто пропонує Йому ціну, той не знає, з Ким має справу, ані того, як тяжко він засмучує Його щедрого Духа. Грішники з порожніми руками можуть мати все, чого забажають. Усе, чого вони тільки можуть потребувати, є в Ісусі, і Він дає це тим, хто просить; але ми мусимо вірити, що Він — усе в усьому, і не сміти й слова мовити про те, щоб завершувати те, що Він довершив, або робити себе гідними того, що Він дає нам як негідним грішникам.
Причина, чому ми можемо сподіватися прощення гріхів і вічного життя через віру в Господа Ісуса, та, що так постановив Бог. Він зобов’язався в Євангелії спасти всіх, хто щиро довіряється Господу Ісусу, і Він ніколи не відступить від Своєї обітниці. Його Єдинородний Син такий любий Йому, що Він має вподобання в усіх, хто хапається за Нього як за свою одну-єдину надію. Сам великий Бог узяв до Себе того, хто вхопився за Його Сина. Він дає спасіння всім, хто чекає цього спасіння від Відкупителя, Якого колись було вбито. Задля честі Свого Сина Він не допустить, щоб людина, яка довіряється Йому, була посоромлена. «Хто вірує в Сина, той має вічне життє»; бо вічно живий Бог узяв його до Себе і дав йому бути учасником Свого життя. Якщо тільки Ісус — ваша надія, вам нема чого боятися: ви неодмінно будете спасенні і тепер, і в день Його з’явлення.
Коли людина довіряється, з’являється точка єднання між нею і Богом, і це єднання запевнює благословення. Віра спасає нас тому, що змушує нас триматися Христа Ісуса, а Він — одне з Богом, і так вона приводить нас у зв’язок із Богом. Мені розповідали, що багато років тому вище Ніагарського водоспаду перекинувся човен, і двох чоловіків несла течія, аж поки людям на березі не вдалося подати їм на воді мотузку, і обидва за неї вхопилися. Один із них міцно тримався за неї, і його благополучно витягли на берег; а другий, побачивши, що повз нього пливе велика колода, нерозважно випустив мотузку й ухопився за великий шмат дерева, бо з двох речей той був більший і, здавалося, за нього краще триматися. На жаль! Колода разом із людиною на ній полетіла просто у величезну безодню, бо між деревом і берегом не було жодного зв’язку. Розмір колоди нічим не допоміг тому, хто за неї вхопився; для безпеки потрібен був зв’язок із берегом. Так і коли людина покладається на свої діла, чи на свої молитви, чи на милостиню, чи на таїнства, чи на будь-що таке, вона не буде спасенна, бо між нею і Богом немає з’єднання через Христа Ісуса; а віра, хоч вона й може здаватися тоненькою мотузкою, — у руці великого Бога на березі; безмежна сила тягне цю сполучну линву і так витягає людину з погибелі. О, яке ж блаженство віри, бо вона єднає нас із Богом через Спасителя, Якого Він призначив, — Ісуса Христа! О читачу, хіба ж немає в цьому здорового глузду? Обміркуйте це, і нехай якнайшвидше постануть узи єднання між вами і Богом через вашу віру в Христа Ісуса!