A. W. Tozer — життєпис

Більшість пасторів готують до служіння, перш ніж вони за нього беруться. Ейдена Вілсона Тозера — ні. Він ніколи не сидів у класі середньої школи, не прослухав жодного курсу в коледжі, не провів жодного дня в семінарії. Він прийшов з бідної пенсильванської ферми, маючи за плечима хіба що звичку читати, а закінчив життя, шанований в усій англомовній церкві як свого роду пророк — пастор, який понад сорок років казав зручно влаштованим християнам, що вони задовольнилися набагато меншою мірою Бога, ніж Він їм пропонував. Дивне в Тозері не те, що хлопець-самоук із ферми став одним із найцитованіших духовних письменників свого століття. Дивне те, що людина, яка так прагнула Божої присутності, вдома могла бути такою важкою для співжиття.

Хлопець із ферми, що навчив себе сам

Він народився 21 квітня 1897 року поблизу Ла-Хоуз — у місцевості Ньюберг округу Клірфілд, у сільській фермерській глибинці західної Пенсильванії. Там були бідність і дуже мало шкільної науки. Зате був хлопець, який читав усе, до чого міг дотягтися. Згодом родина переїхала до Акрона в Огайо, і освіту Тозер здобував у бібліотеках і букіністичних крамницях, а не в аудиторіях. Усе життя він залишався цілковитим самоуком — і на цьому варто затриматися, бо все, ким він згодом став, було збудоване саме на цьому. Знання, якими сповнені його книжки, зібрала людина, якій їх ніхто не дав, — і яка пішла й сама їх узяла.

Переломний момент настав, коли йому було близько сімнадцяти. Ідучи додому в Акроні, він почув, як вуличний проповідник закликав слухачів благати Бога про милість. Тозер прийшов додому, піднявся на горище і там віддав своє життя Христу. Не було в цьому ні установи, ні обряду, ні вчителя — лише речення, почуте на вулиці, і хлопець сам-один на горищі. Це задало взірець для всього життя: вирішальне відбуватиметься між ним і Богом, наодинці, за зачиненими дверима.

1918 року він одружився з Адою Сесилією Пфауц. Вони прожили в шлюбі близько сорока п’яти років, аж до його смерті, і мали семеро дітей. Через два роки, 1920-го, його рукопоклали на служіння в Християнському і місіонерському альянсі — без жодного формального диплома. Він просто почав проповідувати, і деномінація розпізнала, що саме вона чує.

Пастор у Саутсайді

Пасторські служіння йшли одне за одним. Толідо в Огайо — на початку 1920-х. Потім близько п’яти років в Індіанаполісі. А 1928 року — церква, яка втримала його на тридцять один рік: чиказька церква Альянсу Саутсайд. Саме там Тозер став Тозером. Він проповідував, писав, читав; а від 1950 року ще й редагував деномінаційний журнал The Alliance Weekly — 1958 року перейменований на The Alliance Witness, — і залишався його редактором до самої смерті. Наприкінці 1940-х він також один термін був віцепрезидентом Альянсу. 1959 року він залишив Чикаго заради церкви на Евеню-роуд у Торонто, де й провів останні роки.

Люди запам’ятали не адміністрування. Вони запам’ятали послання, яке майже ніколи не змінювалося. Тозер проповідував проти християнства, що стало мілким і світським, — проти розваги, перевдягненої в поклоніння, проти зручної, самовдоволеної віри, яка перестала прагнути Самого Бога. Він кликав віруючих повернутися до того єдиного, що вони, на його думку, тихо покинули: до прагнення Бога — не заради того, що Бог дає, а заради Бога. Ось чому його так часто називають пророком для церкви. Він пас отару так, як пасе пастир, якого більше турбує, куди забрідають вівці, ніж те, чи вони його люблять.

Те, що спадає нам на думку, коли ми думаємо про Бога, — найважливіше, що в нас є.

— А. В. Тозер, Пізнання Святого (1961)

Це одне речення, перший рядок книжки «Пізнання Святого», вміщує в мініатюрі все його служіння. Він був переконаний, що біди церкви в корені своєму не моральні й не організаційні, а походять від надто малої думки про Бога, — і що ліки від цього не програма, а правильне й благоговійне бачення того, хто такий Бог.

Обличчям до підлоги

За проповідями стояло молитовне життя, яке оточенню здавалося майже незбагненним. Тозер рано приходив до свого кабінету, перевдягався з костюма в старі штани, щоб не зім’яти його, і починав молитися на канапі — а потім сповзав на підлогу, обличчям у килим, і залишався там. Він молився ниць, розпростершись на землі, часом годинами. Це було радше поклоніння, ніж прохання. Здебільшого він нічого не просив у Бога. Він споглядав Його.

Це й було рушієм усього. Найвідоміша з його книжок, «Прагнення Бога», народилася з того самого поглинального голоду. За словами його біографів, він, як переказують, написав більшу її частину за одну ніч у поїзді до Техасу, пишучи крізь темні години. Вона вийшла 1948 року, і досі саме її мають на увазі, коли згадують ім’я Тозера. Її завершальні молитви звучать як переповнення тих годин на килимі.

Боже, я скуштував Твоєї доброти, і вона водночас і наситила мене, і пробудила спрагу за більшим.

— А. В. Тозер, Прагнення Бога (1948)

За життя він написав близько дев’яти книжок — серед них «Корінь праведних» і «Пізнання Святого». Більша частина великого каталогу, що нині носить його ім’я, вийшла посмертно: її впорядкували інші з його проповідей і редакторських статей. Зрештою, він був проповідником, який принагідно писав, і його найгостріші речення мають стислість людини, що все життя казала те саме, аж доки воно не вмістилося в один рядок.

Ціна вдома

Було б нечесно залишити портрет на цьому. Відданість, яка зробила Тозера великим за кафедрою, дорого коштувала вдома, і платили за неї дружина й діти. Широко й достовірно повідомляють, що він був емоційно відсторонений від Ади та родини, поглинений Богом, студіюванням і писанням так, що для них лишалося мало його самого. Грошима він розпоряджався так, що вони залишалися бідними, — роздаючи або відкидаючи значну частину прибутків і гонорарів, що до нього надходили. Навіть така прихильна біографія, як книжка Лайла Дорсетта, цього не приховує. Людина, яка так зворушливо писала про тугу за Богом, для тих, хто ділив з нею дім, могла бути замкненими дверима.

Противагою є одне-єдине речення, і йому місце саме тут, бо воно — правда. Після смерті Тозера Ада згодом знову вийшла заміж — за чоловіка на ім’я Леонард Одам. Як розповідає його біограф Лайл Дорсетт, коли друзі питали її, чи вона щаслива, вона нібито відповіла, що ніколи в житті не була щасливішою: Ейден любив Ісуса Христа, а Леонард Одам любить мене. Це не гірке слово. Воно тихе й нищівне, і каже те, чого не сказала б жодна надгробна промова. Людина може прагнути Бога всім серцем і все ж підвести найближчих — і обидві половини цього правдиві, і жодна не скасовує іншої.

Одне уточнення варто зробити прямо, бо тут часто помиляються. Іноді кажуть, що Тозер відмовлявся від почесних докторських ступенів. Це не так. Він прийняв два — від коледжу Вітон 1950 року і від коледжу Гоутон 1952 року, — хоча не мав жодного здобутого ступеня. Традиційно ж кажуть — і це пасує до нього, — що йому було незатишно з титулами і він начебто не любив, коли його називали доктором. Але ступені він прийняв. Хлопця-самоука з ферми зрештою вшанували ті самі навчальні заклади, яких він ніколи не відвідував.

Божа людина

Він помер 12 травня 1963 року від серцевого нападу в Торонто, досі пастором церкви на Евеню-роуд. Спершу його поховали під Чикаго, а згодом останки перенесли на кладовище Еллет в Акроні, в Огайо, — назад, неподалік місць, де він виріс. Могила позначена простою пласкою плитою, і епітафія на ній коротка, як одне з його власних речень.

А. В. Тозер — Божа людина.

— його надгробок, кладовище Еллет, Акрон, Огайо

Це правильні слова на правильному камені, і водночас, тихо, — суворіший присуд, бо людина під ним краще за будь-кого знала, чого коштує бути саме цим і нічим іншим. Тозер був справжнім пастирем, і він доглядав душі єдиним відомим йому способом: прагнучи Бога так палко, що його люди не могли не побачити — є Хтось, Кого варто прагнути. Він навчив себе всього, крім того єдиного, що мав найбільше, — спраги за живим Богом, якої не вгамувало ціле життя. Він писав, що власне «я» — це завіса, яка ховає від нас Боже обличчя. Усе своє життя він намагався прибрати цю завісу з дороги — славно досягаючи цього на людях і чесно змагаючись удома. І те, і те — правда. Саме тому його свідчення встоює.