Ключові вчення А. Б. Сімпсона
Цілком освячені

Розділ 9 · 10 хв читання · 12 хв слухання

Цілком освячені

Сам же Бог упокою нехай осьвятить вас зовсїм, і ввесь ваш дух, і душа, і тїло нехай збережеть ся непорочно у прихід Господа нашого Ісуса Христа. 1 СОЛУНЯН 5:23

Сімпсон написав на тему цього розділу дві невеликі книжки, і вони підходять до неї з протилежних боків. «Цілком освячені» — це виклад одного вірша, і книжка питає, що означає належати Богові повністю. «Обітована земля» — це виклад мапи, узятої з книги Ісуса Навина, і вона питає, чому так багато тих, хто явно належить Йому, володіє такою дрібкою того, що Він дав. Перша — доктрина; друга — діагноз. Прочитані разом, вони складають один аргумент, і він починається зі слова, якого Сімпсон не відпускав. Павло не молиться, щоб солуняни були освячені частково чи освячені у своєму релігійному відділі. Він молиться за всю людину, а тоді, щоб ніхто не зрозумів хибно, називає її складники: дух, і душа, і тіло.

Що означає це слово

Сімпсон починав там, де починає Старий Заповіт, бо саме звідти походить цей словник. Освятити — означає відокремити. Коли посуд скинії освячували, він не ставав морально кращим: у чаші немає моралі. Його переводили зі звичайного вжитку на вжиток Божий. Це корінна думка, і саме тому освячення — передусім не про усунення вад.

Оце ж, коли хто очистить себе від сього, буде посудиною на честь, осьвяченою і потрібною владицї, на всяке дїло добре наготовленою. 2 ТИМОТЕЯ 2:21

У цьому два рухи, і Сімпсон наполягав на обох. Є відокремлення від — вилучення посудини зі звичайної служби. І є посвята для — присвячення її Власникові, Який тепер уживатиме її, як Йому завгодно. Чимало вчення про святість зупиняється на першому і породжує християн, чия віра — передусім перелік того, чого вони не роблять. Відокремлення без посвяти дає порожню посудину — бездоганно чисту і ні для чого не вжиту. Чашу знімають зі звичайної полиці для того, щоб поставити її на жертовник.

Дух, душа і тіло

Павлове потрійне називання дало Сімпсонові будову, і він застосовував її конкретно. Дух освячений, коли найглибше життя людини звернене до Бога — коли її спілкуванням із Богом, її сумлінням і її відчуттям Божої волі керує Святий Дух, а не власні вподобання. Душа освячена, коли розум, почуття і воля підкоряються Христові. Сімпсон приділяв особливу увагу цій середній ділянці, бо саме в ній живе більшість християн і саме там більшість клопоту. Освячені почуття — не придушені почуття; це прихильності, прив’язані до того, що на них заслуговує. Освячена воля — не зламана воля, а віддана.

І не приладжуйтесь до віку сього, а переображуйтесь обновленнєм ума вашого. РИМЛЯН 12:2

Тіло освячене, коли його члени віддано в Боже розпорядження — очі, язик, апетит, руки, години. Сімпсон сприймав це буквально і без сентиментів, і саме тут його вчення про святість прямо стикається з його вченням про зцілення: тіло — не прикра оболонка для душі, а храм, куплений дорогою ціною.

Хиба не знаєте, що тїло ваше храм Духа сьвятого, що (живе) в вас …і ви не свої? Ви бо куплені цїною; тим прославляйте Бога в тїлї вашому. 1 КОРИНТЯН 6:19–20

Той, Хто це робить

Тепер речення, яке Сімпсон уважав усією запорукою доктрини і яке майже завжди відкидають, коли цитують цей вірш.

Вірен, Хто покликав вас, Він і зробить (се). 1 СОЛУНЯН 5:24

Павло не наказує солунянам цілком освятити себе. Він молиться, щоб це зробив Бог, а тоді додає, що Бог вірний і зробить. Це запобіжник від двох недуг учення про святість. Він запобігає відчаю, бо наслідок не залежить від спроможності віруючого. І він запобігає гордощам, бо праця, яку виконує Бог, нікому не залишає підстав хвалитися. Віддайте посудину; Бог її наповнить і вживатиме. Наша частка — віддати; Його частка — усе, що далі. І є милість у словах «нехай збережеть ся». Той, Хто відокремлює посудину, також береже її — аж до приходу Христа: це довше зобов’язання, ніж будь-хто з нас наважився б узяти щодо себе, і пропонує його Той, Хто не втомлюється.

Три місця

Якщо Бог пообіцяв це зробити, чому так багато віруючих живе так, ніби Він не обіцяв? Тут і з’являється друга книжка. Історія Ізраїля поділяється на три частини: Єгипет, пустеля і Ханаан. Сімпсон уважав — ідучи за прочитанням із довгим родоводом у пуританському і кесвікському вченні, — що вони відповідають трьом станам, у яких можуть перебувати люди.

Єгипет — це неволя. Людина в Єгипті не викуплена і є рабом, знає вона про це чи ні. Пустеля — стан, який найбільше турбував Сімпсона. Тут люди, які справді вийшли з Єгипту, — кров застосовано, море перейдено, вони належать Богові, — і які ходять колами. Вони спасенні — і переможені. Вони справді зазнали Божого забезпечення і нічим не володіють. Вони живуть манною, багато нарікають і згадують Єгипет із теплотою, яка їх самих жахає. Ханаан — обітована земля: не вигода, а володіння.

Одну думку Сімпсон повторював знову і знову, бо ця помилка дуже поширена. Ханаан — не небо. Ми співаємо про перехід через Йордан як про образ смерті, і з цього виходять добрі гімни, але перевірки це не витримує. У Ханаані є велетні, обнесені мурами міста, поразки, як під Аєм, і роки війни. На небі ніхто не воює. Ханаан — це образ християнського життя, яким Бог хоче його бачити вже тепер.

Усяке місце, де ступите підошвою ноги вашої, надїлю вам. ИОЗЕЯ 1:3

Зверніть увагу на дієслово. Землю не здобувають — її наділяє Бог. Вона вже їхня за Його наданням; вони входять у те, що їм уже належить.

Чому покоління не ввійшло

Покоління пустелі стояло на кордоні в Кадеш-Барнеа — і не ввійшло. Сімпсон затримувався на причині, бо Писання називає її прямо і вона не така, як ми здогадалися б. Вони зазнали поразки не через слабкість і не тому, що велетні справді були завеликі. Вони зазнали поразки через невір’я. Десятеро з дванадцяти розвідників точно розповіли про велетнів і неправдиво — про Бога.

І рознесли вони між синами Ізрайлевими недобрі вісти про землю …і самим нам здавалось, наче ми тая сараньча, і такими ж були в очах їх. 4 МОЙСЕЯ 13:32–33
І бачимо, що не змогли ввійти за невірство. ЄВРЕЇВ 3:19

Автор Послання до євреїв застосовує це прямо до християн, і саме це виправдовує все порівняння. Він не будує побожної аналогії; він доводить, що та сама небезпека нависає над церквою.

Оце ж оставлено ще суботованнє людям божим. …Стараймо ся ж увійти в той відпочинок, щоб хто не впав тим же робом у недовірство. ЄВРЕЇВ 4:9, 11

Між пустелею і землею тече ріка. Червоне море — визволення з Єгипту: хрест, застосований до нашої провини. Йордан у Сімпсоновому прочитанні означає ототожнення віруючого з Христом у смерті й воскресінні — кінець старого життя, спрямованого на себе, і початок життя з іншого джерела. На тому березі манна припинилася, і вони їли торішнє зерно землі, — і він бачив у цьому образ переходу від щоденного аварійного забезпечення до сталого володіння.

Так само й ви думайте, що ви мертві вже гріху, живі ж Богові, у Христї Ісусї, Господї нашім. РИМЛЯН 6:11

Що тут тримати легко

Чесність вимагає тут двох застережень. По-перше, таке прочитання можна заводити задалеко. Старозавітну розповідь писали не як алегорію особистого духовного досвіду, і тлумачі, які сприймають кожну подробицю як шифр, часто зрештою казали, що хотіли. Дисциплінований підхід — іти за тим, як уживає її сам Новий Заповіт: Євреїв 3 і 4 дозволяють це порівняння, і 1 Коринтян 10 робить те саме. Поза тим, що виводить саме Писання, тримайте легко.

По-друге, Сімпсон навчав, що в повне освячення зазвичай входять через певну кризу віддання себе і віри після навернення — через перехід Йордану. Багато побожних християн так і вважає; багато інших, читаючи ті самі уривки, бачить освячення як стале розгортання єднання з Христом, даного під час навернення, і заперечує, що ця схема творить два класи віруючих так, як Новий Заповіт не творить. Заперечення має вагу, і його слід зважити. Те, що переживає кожне застереження, — суть: цілком можна бути справді викупленим і десятиліттями майже нічим не володіти з того, що дав Бог, і причина цього — не слабкість, а невір’я. Кордон не переходять, старанніше трудячись у пустелі. Ізраїль увійшов до Ханаану не тому, що покращив свої успіхи в пустелі. Він увійшов, коли пішов.

Спочинок і боротьба разом

Найпоширеніше хибне розуміння цього вчення — те, що обітована земля означає кінець боротьби. Книга Ісуса Навина робить таке розуміння неможливим. Завоювання тривало роками, а деяку землю так і не взяли, бо певні племена не довели справу до кінця. Життя, яке описував Сімпсон, — те, у якому спочинок і боротьба існують разом: спочинок як сталий стан серця, боротьба як звичайний досвід дня.

І воскресив з Ним, і дав нам сидїти вкупі на небесних (місцях) у Христї Ісусї. ЄФЕСЯН 2:6
Бо наша боротьба не з тїлом і кровю, а з князївствами, і з властями. ЄФЕСЯН 6:12

Сидимо — і боремося: в одному посланні, тим самим людям. І тут дві книжки сходяться. Слово «зовсїм» викриває той устрій, за яким більшість із нас насправді живе. Є частина життя, яку ми віддали, — зазвичай відверто релігійна, — і є території, які в молитві взагалі ніколи не з’являлися: як витрачаються гроші, як ми говоримо з чоловіком чи дружиною, що ми дивимося на самоті, що ми робимо з гнівом. Більшість віруючих може назвати свою за кілька секунд після того, як їх запитали, а це свідчить, що вони знають про неї вже якийсь час. Книга Суддів починається з переліку місць, яких так і не очистили, і решта книги — наслідок цього. Незавершене завоювання не залишається нейтральним; те, що залишили, стає колючкою в боці. Ділянка, за яку ви вирішили не боротися, не залишиться тихим винятком.

Зберігати віддання себе

Одного разу вчинена посвята не залишається вчиненою без уваги, і Сімпсон тверезо дивився на те, як вона витікає. Жертву кладуть на жертовник певним учинком — але Павло каже «жертву живу», а жива жертва може зійти з жертовника.

То ж благаю вас, браттє, щедротами Божими, представляйте тїла ваші (яко) жертву живу, сьвяту, угодну Богові; (се) розумне служеннє ваше. РИМЛЯН 12:1
Коли хто хоче за мною йти, нехай одречеть ся себе, й бере хрест свій що-дня, та й іде слїдом за мною. ЛУКИ 9:23

«Що-дня». Віддання себе поновлюється щоранку, зазвичай ще до того, як щось сталося й зробило його відчутно потрібним. Практика, яку варто перейняти, займає близько дев’яноста секунд. Прокинувшись, віддайте день: години, людей, ще не відомі перешкоди, ще не випробувану запальність. Не довге молитовне правило — а чітка передача права власності, зроблена словами, перш ніж це право хтось оскаржить. Більшість віруючих, які втрачають ґрунт, утрачають його не в кризі. Вони втрачають його в нагромадженні ранків, коли передачі просто не зробили.

ДЛЯ РОЗДУМІВ І ДІЇ

1. Назвіть територію, яку ви ніколи не приносили в молитву. Ви впізнаєте її одразу. Принесіть її зараз.

2. Перевірте, чи ваша святість — передусім відокремлення від речей. Якщо посудина чиста і невжита, це лише половина доктрини.

3. Чесно знайдіть себе на мапі — Єгипет, пустеля чи земля, — і якщо ви ходите колами, запитайте себе, якій звістці про велетнів ви вірили.

4. Назвіть одну Божу обітницю, за якою ви ніколи насправді не діяли. Цього тижня ступіть ногою на цю землю.

5. Спочиньте на 1 Солунян 5:24. Там, де ви зневірилися в переміні, нагадайте Богові Його власну обітницю це зробити.

6. Завтра вранці знову віддайте посудину, а тоді займіться днем, замість стежити за собою.

МОЛИТВА
Боже миру, освяти мене цілком — не релігійну частину, не ту, яку видно, а все: дух, душу і тіло.
Я вже роки як вийшов з Єгипту і володію дуже малим. Я вірив правдивим звісткам про велетнів і неправдивим — про Тебе.
Є одне місце, яке я притримав, і Ти знаєш, яке. Я приношу його зараз. Навчи мене ступати ногою на землю, яку Ти вже дав.
Вірний Той, Хто кличе мене, і Він це зробить. Я спочиваю на цьому, бо довів, що сам цього зробити не можу. Амінь.
Назад Далі