Ісус — Учитель молитви
Рано-вранці, ще затемна

Розділ 2 · 7 хв читання · 9 хв слухання

Рано-вранці, ще затемна

«Вранцї, ще геть за ночи, вставши, вийшов, і пійшов у пусте місце, й там молив ся.» (Марка 1:35)

Це був надзвичайний день.

Почався він у суботу в синагозі Капернаума — рибальського містечка на березі Галилейського моря. Ісус устав навчати, і люди дивувалися, бо Він навчав як Той, хто має владу. Посеред служіння чоловік із нечистим духом закричав, і Ісус одним словом звільнив його. Із синагоги Він пішов до дому Симона Петра, де Петрова теща лежала в гарячці. Він узяв її за руку й підвів, і гарячка покинула її.

До вечора звістка облетіла кожен дім у містечку. Марко розповідає, що сталося, коли зайшло сонце й скінчилася субота:

«Як же настав вечір, після заходу сонця, поприносили до Него всїх недужих і біснуватих. І ввесь город зібрав ся до дверей.» (Марка 1:32-33)

Уявіть собі ці двері. Батьки несуть хворих дітей. Старі чоловіки спираються на синів. Люди, які роками терпіли біль, проштовхуються вперед у темряві. Ісус уздоровив багатьох із них, одного за одним, аж до пізньої ночі.

А потім, через кілька годин, поки містечко ще спало, Він устав. Він не чекав світла. Він пройшов повз тихі доми, вийшов за край містечка, туди, де нікого не було. І там Він молився.

Коли Петро та інші прокинулися, натовп уже знову збирався. Вони шукали Його, знайшли й сказали те, що кожна зайнята людина чула тисячу разів: «Всї шукають Тебе!» (Марка 1:37).

Його відповідь їх здивувала. Він не повернувся до дому в Капернаумі. Він сказав: «Ходїмо в близькі містечка, щоб і там проповідував; на те бо прийшов я» (Марка 1:38).

Син, який молився

Ми вирушаємо в подорож крізь дві тисячі років молитви. Ми зустрінемо мучеників і ченців, реформаторів і проповідників пробудження, матерів і місіонерів з усіх куточків світу. Але починаємо ми з Ісуса, бо кожен із них навчився молитися, дивлячись на Нього.

Саме це має нас зупинити насамперед. Ісус — вічний Син Божий. Він був ще до того, як почався світ. Він уздоровлював хворих і виганяв демонів одним словом. І все ж Він молився. Він молився не напоказ для учнів і не лише тоді, коли був у біді. Він молився, бо все Своє життя жив у залежності від Отця. Якось Він сказав: «Не може Син нїчого робити від себе, коли не бачить, що Отець те робить» (Йоана 5:19). Молитва була тим місцем, де Він бачив, що робить Отець.

Марка 1:35 — не одноразова подія. Лука, описуючи ті самі місяці, вживає слово, яке показує, що це була Його звичка:

«Та слово про Него розійшлось тим більш, і насходилось народу пребагато слухати й сцїлятись у Него від недуг своїх. Він же виходив у пустиню та молив ся.» (Луки 5:15-16)

Погляньте на ці маленькі слова: «Він же». Натовпи більшали — а Він виходив і виходив молитися. Що більше люди потребували Його, то більше Він молився. Більшість із нас робить навпаки. Коли життя стає напруженим, молитву ми скорочуємо першою.

Як Він молився

Євангелії ніде не дають нам розкладу молитовного життя Ісуса, але вони показують нам певний взірець.

Він молився на самоті. Марко каже, що Він пішов «у пусте місце». Маттей розповідає, що після нагодування п’яти тисяч Ісус «зійшов на гору самотою молитись» (Маттея 14:23).

Він молився рано-вранці, а іноді цілу ніч. Перед тим як обрати дванадцятьох апостолів, Він «був усю ніч на молитві Богу» (Луки 6:12).

Він молився у переломні моменти: під час Свого хрещення (Луки 3:21), перед тим як обрати учнів, перед хрестом. Великі рішення Його життя ухвалювалися навколішки.

І Він молився, коли був утомлений. Саме це й робить Марка 1:35 таким разючим. Він мав усі підстави виспатися. Він працював допізна. Ніхто б Йому не дорікнув. Але Він знав, звідки бралася Його сила.

Ендрю Мюррей, південноафриканський пастор, який написав одні з найулюбленіших книжок про молитву, будь-коли виданих, вдивлявся в цей вірш і побачив те, що знав Ісус:

«Він знав, як найсвятіше служіння — проповідь і зцілення — може виснажувати дух; як надмірне спілкування з людьми може затьмарити спільність із Богом; як потрібен час, час, повний час, щоб дух спочив і вкоренився в Ньому; як жоден тиск обов’язків серед людей не звільняє від нагальної потреби в багатьох молитвах».

Ендрю Мюррей, Служіння заступництва

«Час, час, повний час». Мюррей не має на увазі, що ми заробляємо Божу любов погодинно. Він має на увазі, що дружба потребує часу. Коріння росте повільно, непомітно для ока. Ісус давав Своєму Отцеві неквапливий час — і повертався з того відлюдного місця, точно знаючи, на що Він прийшов.

Три ключові думки

  1. Якщо Ісусові потрібно було молитися, то й нам потрібно. Молитва не лише для слабких, стривожених чи надзвичайно духовних. Так жив Сам Син Божий. Якщо Він залежав від Свого Отця, ми можемо перестати вдавати, ніби дамо собі раду без Нього.
  2. Зайнятість — привід молитися, а не виправдання, щоб не молитися. Що зайнятішим ставав Ісус, то частіше Він усамітнювався. Молитва не була чимось, що Він втискав після роботи. Саме з неї робота й починалася.
  3. Молитва дає напрямок. Кожен у Капернаумі мав свій план на день Ісуса. Наодинці з Отцем Він пригадав Свій: «на те бо прийшов я». У молитві ми перестаємо бути гнаними потребами натовпу й починаємо бути веденими Богом.

Для нас сьогодні

Можливо, ви думаєте: «Але в мене немає відлюдного місця». Багато читачів цієї книжки живуть у маленьких домівках, повних рідні. Дехто ділить кімнату з братами й сестрами або з іншими робітниками. Дехто живе в містах, де ніколи не буває тихо. Ісус теж не мав окремої кімнати. Він мав схил пагорба перед світанком. Вашим відлюдним місцем може бути куточок кухні, лавка дорогою на роботу, прогулянка довкола поля або кілька хвилин у припаркованій машині чи в переповненому автобусі із заплющеними очима. В одному з наступних томів ми зустрінемо матір багатьох дітей, яка молилася, накинувши фартух на голову, і діти знали, що тоді її не можна турбувати. Місце важить менше, ніж зустріч.

Можливо, ви думаєте: «Але я не можу молитися рано». Ви, може, працюєте вночі, або доглядаєте новонароджене немовля, або встаєте о четвертій, щоб дістатися до поля. Суть Марка 1:35 — не в годиннику. Суть у тому, що Ісус віддавав Своєму Отцеві початок свого дня, ще до того, як у двері постукали вимоги. Знайдіть свій «початок», коли б він не був, і віддайте його Богові раніше, ніж будь-кому іншому, — зокрема й своєму телефону.

Псалмоспівець знав цей ритм задовго до народження Ісуса:

«Досьвіта почуєш, Господи, мій голос, досьвіта стану перед тобою, і дожидати му.» (Псальма 5:3)

Зверніть увагу на дві частини: стати перед Богом з усім, що несе день, а потім чекати й пильнувати. Молитва — це не лише говоріння. Це також чекання, пильнування й слухання. Пророк Ісая, говорячи про Слугу Господнього, сказав: «Він будить що-ранку, будить ухо моє, щоб я, як ученик, слухав» (Ісаїї 50:4). Християни завжди чули в цих словах Ісуса. Щоранку Учитель ставав учнем — і слухав.

Через дві тисячі років Е. М. Баундс, американський методистський пастор, який щоранку вставав о четвертій, щоб молитися, сказав це просто:

«Люди, які найбільше зробили для Бога в цьому світі, рано ставали на коліна.»

Е. М. Баундс, Сила через молитву

Вам не потрібно ставати відомими, щоб іти цим шляхом. Вам потрібно лише приходити.

Спробуйте

Упродовж наступних семи днів, перш ніж зазирнути в телефон чи почути новини, приділіть десять хвилин Богові. Ідіть у своє «відлюдне місце», хоч де б воно було.

  • Затихніть. Повільно прочитайте Марка 1:35. Уявіть, як Ісус іде в темряві на зустріч зі Своїм Отцем.
  • Покладіть усе перед Богом. Як у Псальмі 5:3, назвіть одне за одним те, що несе ваш день: людей, яких ви побачите, роботу, яку виконаєте, турботи, які несете. Покладіть кожне з них перед Богом.
  • Слухайте. Запитайте: «Отче, на що я прийшов у цей день?» Посидьте тихо хвилину чи дві. Можливо, ви не почуєте нічого особливого. Нічого страшного. Ви вчитеся слухати, як слухав Ісус.

Наприкінці тижня зверніть увагу, що змінилося.

Заключна молитва

Господи Ісусе, Ти вставав, коли ще було темно, щоб побути наодинці зі Своїм Отцем. Ти був утомлений, і все містечко потребувало Тебе, і все ж Ти молився. Навчи мене любити Твого Отця так, як любиш Ти. Дай мені місце, щоб зустрічатися з Ним, і волю дотримуватися цих зустрічей. Коли мій день переповнений, відклич мене молитися. Коли я не знаю, що робити, покажи мені, на що я прийшов. І поки я вчуся в Тебе, зроби мене людиною молитви. Амінь.

Питання для роздумів

  • Чим зазвичай заповнені перші хвилини вашого дня? Чого вам коштуватиме віддати їх Богові?
  • Ісус молився більше, коли натовпи більшали. Як ви думаєте, чому ми схильні робити навпаки?
  • Де ваше «відлюдне місце»? Якщо у вас його ще немає, де воно могло б бути?

Читайте більше на Ochorus

  • Е. М. Баундс, Сила через молитву, особливо розділ «Починай день із молитви»
  • Е. М. Баундс, Реальність молитви, особливо розділ «Ісус Христос — приклад молитви»
  • Ендрю Мюррей, Служіння заступництва, особливо розділ «В ім’я Христа»

Ви завершили: Рано-вранці, ще затемна

Назад Далі