Розділ 11 · 9 хв читання · 12 хв слухання
Тим, хто увірував
Друзі, якщо ви тепер почали довіряти Господеві, довіряйте Йому до кінця, без жодних застережень. Нехай ваша віра буде найсправжнішою і найпрактичнішою річчю в усьому вашому житті. Не довіряйте Господеві лише почуттям, у кількох великих духовних справах; довіряйте Йому в усьому, завжди, і для часу, і для вічності, і для тіла, і для душі. Погляньте, як Господь повісив землю нї на чім — лише на Своєму власному слові! Вона не має ані підпори, ані стовпа. Он те велике склепіння неба стоїть без жодної контрфорсної опори й без дерев’яного кружала. Господь може витримати — і витримає — усе навантаження, яке віра будь-коли покладе на Нього. Найбільші біди легкі для Його сили, а найтемніші таємниці ясні для Його мудрості. Довіряйте Богові цілковито, до самого кінця. Спирайтеся, і спирайтеся міцно; так, обіпріться всією своєю вагою — і всяким іншим тягарем — на могутнього Бога Якова.
Майбутнє ви можете спокійно залишити Господеві, Котрий живе вічно й ніколи не змінюється. Минуле тепер у руці вашого Спасителя, і вас ніколи не буде осуджено за нього, хай яким воно було, бо Господь укинув ваші беззаконня у глибінь морську. Повірте вже цієї миті у ваші теперішні привілеї. Ви спасенні. Якщо ви віруєте в Господа Ісуса, ви перейшли від смерти в життє, і ВИ СПАСЕННІ. За давніх часів рабства одна пані привела свою чорношкіру служницю на борт англійського корабля й зі сміхом сказала капітанові: «Мабуть, якби ми з тітонькою Хлоєю поїхали до Англії, вона стала б вільною?» «Пані, — відповів капітан, — вона вільна вже тепер. Тієї миті, як вона ступила на борт британського судна, вона стала вільною». Коли та чорношкіра жінка дізналася про це, вона вже не зійшла з корабля — аж ніяк! Сміливою її зробила не надія на свободу, а факт свободи. Так і ви тепер не просто сподіваєтеся на вічне життя, але «Хто вірує в Него, має життє вічнє». Прийміть це як факт, об’явлений у святому Слові, і почніть відповідно радіти. Не міркуйте про це й не ставте цього під сумнів; повірте — і скачіть від радості.
Я хочу, щоб мій читач, увірувавши в Господа Ісуса, вірив у вічне спасіння. Не вдовольняйтеся думкою, що можна отримати нове народження, яке згасне, небесне життя, яке скінчиться, прощення, яке буде відкликане. Господь Ісус дає Своїм вівцям вічне життя, тож не заспокоюйтеся, доки не матимете його. А якщо воно вічне, то як воно може згаснути? Будьте спасенні до кінця, назавжди. Є «нетлїнне сїмя, живе і пробуваюче по вік»; не задовольняйтеся тимчасовою зміною, якоюсь благодаттю, що розквітає лише для того, щоб зів’янути. Ви тепер вирушаєте залізницею благодаті — беріть квиток аж до кінцевої станції. Мені не доручено проповідувати вам спасіння на якийсь час: Євангеліє, яке мені звелено перед вами поставити, таке: «Хто вірувати ме та охрестить ся, спасеть ся». Він буде спасенний від гріха, від повернення до гріха, від того, щоб звернути на широку дорогу. Нехай Святий Дух поведе вас вірити не в що менше, ніж у це. «Чи ви хочете сказати, — питає хтось, — що я маю вірити, ніби, раз довірившись Христові, буду спасенний, хоч би який гріх я схотів учинити?» Нічого подібного я ніколи не казав. Я описував справжнє спасіння як цілковиту зміну серця, таку докорінну, що вона змінить ваші смаки й бажання; і я кажу, що коли таку зміну вчинив у вас Святий Дух, вона буде тривкою; бо Господня праця не схожа на дешеву роботу теперішніх днів, що швидко розлазиться на шматки. Довіряйте Господеві, що Він збереже вас, хоч би як довго ви жили і хоч би як сильно вас спокушали; і «По вірі вашій нехай станеть ся вам». Віруйте в Ісуса для вічного життя.
О, якби ж ви довіряли Господеві й щодо всіх страждань цього теперішнього часу! «У сьвітї горе мати мете»; навчіться вірою знати, що усе допомагає до доброго, а тоді скоріться Господній волі. Подивіться на вівцю, коли її стрижуть. Якщо вона лежить зовсім тихо, ножиці не поранять її; якщо ж вона борсається чи бодай сіпається, її можуть уколоти. «Смиріть ся ж під сильну руку Божу», і скорбота втратить свою гостроту. Свавілля й нарікання завдають нам у сто разів більше горя, ніж самі наші скорботи. Тож повірте своєму Господеві так, щоб бути певними, що Його воля мусить бути набагато кращою за вашу, і тому ви не лише коритеся їй, а й радієте в ній.
Довіряйте Господеві Ісусу і в справі освячення. Дехто, здається, думає, що Господь Ісус не може освятити їх цілком — і дух, і душу, і тіло. Тому вони охоче піддаються тим чи іншим гріхам, гадаючи, що на це немає ради і що їм доведеться платити дияволові данину саме в такій формі, доки житимуть. Не схиляйте ж ганебно шиї в неволю жодному гріхові, а сильно боріться за свободу. Чи то гнів, чи невірство, чи лінощі, чи будь-яка інша форма беззаконня, — ми здатні Божою благодаттю вигнати ханаанеянина, і, більше того, ми мусимо його вигнати. Жодна чеснота не є неможливою для того, хто вірує в Ісуса, і жоден гріх не мусить брати над ним гору. Адже написано: «Гріх бо над вами нехай не панує; не під законом бо ви, а під благодаттю». Віруйте в те, що досягнете високої міри радості в Господі й подоби Ісусові, і йдіть уперед, щоб цілком заволодіти цими дорогоцінними скарбами; бо як вірував єси, станеть ся тобі. Бо ж «все можливе віруючому»; і той, хто є першим із грішників, ще може ні в чому не поступатися найбільшим зі святих.
Частіше відчувайте радість неба. Це велична віра; і все ж вона не більша, ніж та, яку ми повинні мати. Зовсім незабаром людина, яка вірує в Господа Ісуса, буде з Ним там, де Він є. Ця голова носитиме вінець; ці очі побачать Царя в славі його; ці вуха почують Його власний дорогий голос; ця душа буде в славі; а це бідне тіло воскресне з мертвих і з’єднається в нетлінні з досконалою душею! Слава, слава, слава! І так близько, і так певно. Тож розучуймо вже тепер ту музику й наперед смакуймо те блаженство!
Але хтось вигукує: «Ми ще не там». Ні, не там; проте віра наповнює нас радістю від цієї благословенної перспективи, а тим часом підтримує нас у дорозі. Читачу, я палко бажаю, щоб ви твердо вірили в Самого лише Господа. Я хочу, щоб ви цілком стали на скелю, а не тримали однієї ноги на піску. У цьому смертному житті довіряйте Богові в усьому; і довіряйте лише Йому. Так і треба жити. Я знаю це з досвіду. Божої оголеної руки цілком досить, щоб на неї спертися. Розповім вам дещо з досвіду одного старого робітника, якого я колись знав. Він боявся Бога більше, ніж багато інших, і був дуже глибоко навчений Духом. Мій малюнок покаже вам, що то була за людина, — великий майстер садити живоплоти й копати рови, але ще більший — у простій довірі. Ось як він описував віру:— «Була люта зима, і я не мав роботи, а вдома не було хліба. Діти плакали. Сніг лежав глибокий, і шлях мій був темний. Мій старий хазяїн сказав мені, що я можу брати трохи дров, коли мені треба; тож я подумав, що вогник зігріє бідних дітей, і пішов із сокирою нарубати палива. Я стояв біля глибокого рову, повного снігу, що намело туди на багато футів завглибшки, — правду кажучи, я й не знав, як глибоко. Коли я замахнувся на гілляку, мій сікач вислизнув у мене з рук і пішов прямо в сніг, де я й не сподівався його знайти. Як стояв я там без їжі, без вогню, та ще й без сікача, щось наче сказало мені: „Вілле Річардсоне, чи можеш ти тепер довіряти Богові?“ — і сама моя душа відповіла: „Ще й як можу“». Це справжня віра — віра, яка довіряє Господеві, коли сікача вже немає; віра, яка вірить Богові, коли всі зовнішні обставини ніби кажуть, що Він бреше; віра, яка щаслива з Самим лише Богом, коли всі друзі обертаються до вас спиною. Дорогий читачу, нехай ми з вами матимемо цю дорогоцінну віру, цю справжню віру, цю віру, що шанує Бога! Господня істина заслуговує на неї; Його любов вимагає її, Його вірність спонукає до неї. Щасливий той, хто її має! Він — та людина, яку любить Господь, і світ змушений буде це визнати, перш ніж усе скінчиться.
СТАРИЙ ВІЛЛ, РОБІТНИК.Зрештою, найкраща віра — це віра на кожен день: віра, що має справу з хлібом і водою, з одягом і панчохами, з дітьми й худобою, з платою за житло й погодою. Вишукано-кондитерська релігія, придатна лише для неділь, вітальняних зібрань і біблійних читань, ніколи не приведе душу до неба — хіба що життя стане однією довгою Конференцією і в тижні буде сім субот. Віра робить усе найкраще, на що здатна, коли багато років поспіль, місяць за місяцем, терпляче йде вперед, довіряючи Господеві щодо хворого чоловіка, доньки, що марніє, занепадаючої справи, ненаверненого друга та інших подібних речей.
Віра також допомагає нам користуватися світом, не зловживаючи ним. Вона добра в тяжкій праці й у щоденних обов’язках. Це не ангельська річ для небес і зірок, а людська благодать, що почувається вдома на кухнях і в майстернях. Вона — немов наймичка на всі руки, і їй до снаги будь-яка праця, у будь-якому стані життя. Це благодать на кожен день, на цілий рік. Свята довіра до Бога ніколи не сидить без роботи. Вироби віри так цінуються при небесному дворі, що в неї завжди є якась чудова робота — чи то на гончарному колі, чи то в печі. Люди мріють, що героїв можна зробити лише за особливих нагод, раз чи двічі на століття; та насправді найкращі герої — домоткані, і частіше вони заховані в безвісті, ніж виставлені на поміст громадської уваги. Довіра до живого Бога — це той злиток, з якого карбується героїзм. Витривалість у доброму ділі — одне з тих полів, на яких віра вирощує не квіти, а пшеницю свого жнива. Терпляче йти вперед у тяжкій праці, ростити сім’ю на кілька шилінгів на тиждень, терпеливо зносити постійний біль і так далі — ось ті подвиги звитяги, якими прославляють Бога рядові воїни з Його віруючого народу.
Читачу, ми з вами будемо однієї думки в цьому: ми не будемо прагнути бути великими, але палко прагнутимемо бути добрими. Для цього ми покладемося на Господа, нашого Бога, Котрому ми належимо й Котрому служимо. Ми проситимемо, щоб Він робив нас святими кожного дня тижня. Ми молитимемося нашому Богові про наші щоденні справи так само, як і про спасіння нашої душі. Ми довірятимемо Йому щодо нашого господарства, і нашої ріпи, і наших корів так само, як щодо наших духовних привілеїв і нашої надії на небо. Господь Єгова — наш домашній Бог; Ісус — наш Брат, народжений для лихої години; а Святий Дух — наш Утішитель у кожну годину випробування. Наш Бог не неприступний: Він чує, Він милосердиться, Він допомагає. Тож довіряймо Йому без перерви, без сумніву, без вагання. Життя віри — це життя за Божою Тісною Брамою. Якщо досі ми тремтячи стояли зовні, у широкому світі невірства, нехай Святий Дух дасть нам силу тепер зробити великий вирішальний крок і сказати раз і назавжди: «Вірую, Господи; поможи моєму недовірству!»