Розділ 10 · 5 хв читання · 6 хв слухання
Без віри немає спасіння
Дехто вважає суворим, що на них не чекає нічого, крім загибелі, якщо вони не повірять в Ісуса Христа; та якщо ви хвилинку поміркуєте, то побачите, що це справедливо й розумно. Гадаю, людина не має іншого способу підтримувати свої сили, як тільки їсти. Якби ви сказали: «Я більше не їстиму, я зневажаю таку тваринність», ви могли б поїхати на Мадейру чи мандрувати всіма країнами (якщо, звісно, прожили б досить довго!), але неодмінно переконалися б, що жоден клімат і жодні вправи не втримають вас при житті, коли ви відмовляєтеся від їжі. Чи стали б ви тоді нарікати: «Це ж суворо, що я маю померти через те, що не вірю в їжу»? Немає нічого несправедливого в тому, що, коли ви такі нерозумні, що не їсте, ви мусите померти. Так само й з вірою. «Віруйте — і ви спасенні». Якщо ж ви не віруєте, то немає нічого суворого в тому, що ви загинете. Справді дивно було б, якби це було не так.
Спраглий чоловік стоїть перед джерелом. «Ні, — каже він, — доки житиму, не торкнуся жодної краплі вологи. Хіба не можу я втамувати спрагу по-своєму?» Ми кажемо йому: ні; він мусить пити або померти. Він каже: «Я ніколи не питиму; але ж це суворо, що через це я мушу померти. Казати мені таке — фанатично й жорстоко». Він помиляється. Його спрага — неминучий наслідок нехтування законом природи. Ви теж мусите повірити або померти; навіщо ж відмовлятися виконати наказ? Пий, чоловіче, пий! Прийми Христа — і живи. Ось шлях спасіння, і щоб ступити на нього, ви мусите довіритися Христу; але немає нічого суворого в тому, що ви загинете, якщо не довіритеся Спасителю. Ось чоловік у відкритому морі; у нього є морська мапа, і ця мапа, якщо добре її вивчити, разом із компасом приведе його до кінця подорожі. Між розривами хмар сяє Полярна зірка, і вона теж допоможе йому. «Ні, — каже він, — не хочу мати нічого спільного з вашими зорями; я не вірю в Північний полюс. Не зважатиму я й на ту дрібничку в коробочці; одна стрілка не краща за іншу. Я не вірю вашій мапі й не хочу мати з нею нічого спільного. Мистецтво мореплавства — суцільна нісенітниця, вигадана людьми навмисне, щоб заробляти гроші, і я не дам себе одурити». Цей чоловік так і не досягає пристані, і він каже, що це дуже суворо — дуже суворо. Я так не думаю. Дехто з вас каже: «Я не збираюся читати Писання; я не збираюся слухати ваших розмов про Ісуса Христа: я в таке не вірю». Тоді Ісус каже: «…а хто не вірувати ме, осудить ся». «Це дуже суворо», — кажете ви. Але це не так. Це не суворіше, ніж те, що коли ви відкинете компас і Полярну зірку, то не досягнете своєї пристані. Тут нічого не вдієш; так мусить бути.
Ви кажете, що не хочете мати нічого спільного з Ісусом і Його кров’ю, і зневажливо відмахуєтеся від усякої релігії. Важко вам буде висміяти ці речі, коли прийде час умирати, коли з вашого чола доведеться витирати липкий піт, а серце битиметься об ребра, наче хоче вискочити й утекти від Бога. О душе! Тоді ви побачите, що ті неділі, і ті богослужіння, і ця стара Книга — це щось більше й краще, ніж ви думали, і ви дивуватиметеся, як могли бути такі простодушні, щоб нехтувати будь-якою справжньою допомогою до спасіння. А понад усе — яке це буде горе, що ви знехтували Христом, тією Полярною зіркою, яка одна може привести мореплавця до пристані спочинку!
Де ви живете?
Ви живете, можливо, на тому боці ріки, і щоб дістатися додому, вам треба перейти міст. Ви були такі нерозумні, що плекали думку, ніби не вірите ні в мости, ні в човни, ні в те, що існує така річ, як вода. Ви кажете: «Я не піду жодним із ваших мостів і не сяду в жоден із ваших човнів. Я не вірю, що є ріка або що існує така речовина, як вода». Ви йдете додому і незабаром підходите до старого мосту; але не хочете ним переходити. Он там човен; але ви твердо вирішили, що не сядете в нього. Ось ріка, і ви постановляєте, що не переправитеся через неї звичайним способом; і все ж вважаєте дуже суворим, що не можете дістатися додому. Певно, щось зруйнувало вашу здатність міркувати, бо, якби ви були при здоровому глузді, то не вважали б це таким суворим. Якщо людина не хоче зробити того, що необхідне для певної мети, як може вона сподіватися досягти цієї мети? Ви прийняли отруту, а лікар приносить протиотруту й каже: «Прийміть її швидко, бо інакше помрете; але якщо приймете її швидко, я ручаюся, що отрута буде знешкоджена». А ви кажете: «Ні, лікарю, я не вірю в протиотрути. Хай усе йде своєю чергою; хай кожен сам за себе дбає; я не хочу мати нічого спільного з вашими ліками. До того ж я не вірю, що від тієї отрути, яку я прийняв, є хоч якісь ліки; ба більше, мені байдуже, є вони чи ні».
Що ж, пане, ви помрете; і коли над вашим тілом відбудеться слідство коронера, вирок буде: «Так йому й треба!» Так буде й з вами, якщо, почувши Євангеліє Ісуса Христа, ви скажете: «Я надто передова людина, щоб мати щось спільне з тим старомодним уявленням про заміщення. Не зважатиму я на розмови проповідника про жертву й пролиття крові». Тоді, коли ви загинете, вирок вашого сумління, яке врешті засідатиме на Царському слідстві, звучатиме так: «Самогубство: він сам погубив свою душу». Так каже стара Книга: «Ти самий, Ізраїлю, погубив себе!» Читачу, благаю вас, не робіть так.